Нещодавно мені як журналісту довелось зіткнутися з ситуацією, коли я півтора місяці тому, 30 жовтня, направив два інформаційних запити керівнику Миколаївської філії Адміністрації морських портів України на електронну адресу, єдину, яка була зазначена на сайті відомства. Оскільки в Адміністрації Миколаївського морського порту вибухнув скандал щодо нового керівництва держпідприємства, зокрема, щодо роздутого штату радників та помічників в.о. начальника адміністрації ММП Володимира Козонака, я цікавився їхніми прізвищами, іменами та по батькові, датами призначення, їхніми заробітними платами.
Пройшло два тижні, але відповідей нема. Телефоную за тим єдиним номером, який є на сайті Адміністрації МПП. Бере слухавку жіночка.
- Так ви не на ту адресу надсилаєте. От вам номер телефону загального відділу, туди телефонуйте, вам нададуть там адресу, куди ваші запити направити.
У загальному відділі просять переслати мої запити на іншу адресу. Підтверджують те, що отримали. Добре, два тижні втраченого часу пробачаю, але кажу жіночці, що «слухайте, чому у вас на сайті не вказано, до кого звертатись за доступом до публічної інформації, ви ж порушуєте таким чином закон». У відповідь отримую сухе «я зрозуміла, все?». Ну, тобто явно чхати вона хотіла на якійсь там Закон України «Про доступ до публічної інформації» і на те, що її підприємство його порушує.
А саме. По-перше, згідно з частиною 5 статті 14 цього закону, розпорядники інформації зобов’язані мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації. Такого співробітника в Адміністрації Миколаївського морського порту, як я зрозумів, немає. Не дивлячись на те, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» діє вже 5 років.
Як немає, власне, і оприлюдненої інформації про порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності, що зобов’язує розпорядників інформації частина 4 статті 15 вказаного закону. Тобто я, як громадянин України, як журналіст, маю бачити на сайті державного відомства поштову та електронну адресу, телефон відповідальної за доступ до інформації особи. Це за законом. В реальності маємо один-єдиний номер телефону та одну-єдину електронну адресу, де вхідні запити на інформацію просто ігнорують.
Пройшло ще два тижні, але відповідей все одно нема, не дивлячись на те, що запити вже переправлені на «правильну» адресу. Додзвонитися до когось нереально. В результаті дівчата з загального відділу кажуть, що «запити у начальника». В приймальні начальника кажуть, що він завжди на нарадах та зайнятий, «я передам йому та передзвоню вам». В результаті «ни ответа, ни привета».
Складається враження, що, не дивлячись на п’ятирічну дію Закону України «Про доступ до публічної інформації», в Адміністрації Миколаївського морського порту про нього просто не знають. Ніхто з тих, з ким доводилось говорити, здається, не ставився до ситуації хоч трошки серйозно. Адже за невідповідь на запит згідно з Законом України «Про доступ до публічної інформації» передбачена адміністративна відповідальність за статтею 212-3 КУпАП.
Тим не менш, відповідей я досі не отримав.
Що ж відбувається з іншими державними підприємствами та установами в Миколаєві в питанні розуміння та забезпечення доступу до публічної інформації?
Слід зазначити, що більшість органів державної влади та місцевого самоврядування в Миколаєві вже давно налаштовані на конструктивну роботу щодо надання громадянам та журналістам публічної інформації. Наприклад, всі департаменти та управління Миколаївської обласної державної адміністрації мають на своїх сайтах окремі сторінки «Доступ до публічної інформації», де вказані всі необхідні дані для того, щоб будь-хто міг подати запит на інформацію та отримати на нього відповідь.
Більше того, сайт Прокуратури Миколаївської області має взагалі електронну форму подання запиту на інформацію – вам не треба готувати окремий документ, надсилати його електронною чи звичайною поштою, треба просто прямо на сайті ввести свої дані та суть запиту, відправити його та чекати відповіді.
А от з державними підприємствами, як і з Адміністрацією Миколаївського морського порту, ситуація набагато гірша. Немає жодної інформації про порядок складання запиту на інформацію на сайтах ДП «Суднобудівний завод імені 61 комунару», ДП «Дельта-Лоцман», ДП «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП». На сайті заводу «Зоря-Машпроект» також немає жодної згадки про доступ до публічної інформації – є тільки номер телефону голови прес-служби. Куди направляти запит на інформацію – невідомо.
Така ж ситуація на сайті ДП «Адміністрація річкових портів», представництво якої є в Миколаєві. А от, наприклад, на сайті «Укрпошти» немає даних, як можна отримати публічну інформацію у Миколаївській дирекції, але водночас є зручна електронна форма подання запиту прямо на сайті на всеукраїнському рівні, як і на сайті Прокуратури Миколаївської області.
Не кращий стан справ з забезпеченням доступу до публічної інформації і в підприємств, які постачають послуги населенню. На сайтах КП «Миколаївводоканал», ПАО «Миколаївгаз», ПАО «Миколаївська ТЕЦ» та ПАО «Миколаїобленерго» немає інформації, кому громадянин може направити свій запит та куди. На сайті обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» є окремий розділ «Доступ до публічної інформації», але там користувач знайде фінансовий план підприємства, його інвестиційну програму, але тільки не відомості, як людина може подати запит на публічну інформацію.
У більшості комунальних підприємств Миколаївської міської ради, наприклад «Миколаївелектротранс», «ЕЛУ автодоріг», Комунальне виробниче підприємство з організації харчування в навчальних закладах, взагалі немає своїх веб-сайтів, що, зрозуміло, ще більше ускладнює процес подання до них запитів на публічну інформацію.
Ті підприємства, в яких сайти є, не оприлюднюють дані про порядок подання до них інформаційних запитів. Це, наприклад, КП «Центр захисту тварин» та КП «Миколаївська ритуальна служба».
Таким чином, виходить, що за необхідності отримати публічну інформацію про діяльність державних чи комунальних підприємств це видається достатньо складним процесом – необхідно самостійно знайти «правильну» e-mail адресу, чи відповідальну особу, щоб ваш запит на інформацію потрапив за адресою, а не пропав у невідомому напрямку, як це було в моїй ситуації з Админістрацією Миколаївського морського порту.
Як зазначає медіаексперт Інституту масової інформації Роман Кабачій, залишається сподіватись лише на те, що хтось «згори» змусить керівників вказаних підприємств виправити порушення чинного законодавства.
«В ідеалі у кожного працівника відділу мав би бути на сайті окремий телефон і адреса електронної пошти, з прописаними посадовими обов'язками. У ситуації коли немає навіть віконечка із контактами залишається сподіватися на тиск і перевірки «згори», як теж на те, що волання журналістів у чиновницькій пустелі буде почутим», - зазначив він.
Водночас, не дивлячись на дуже слабкий контроль в Україні за дотриманням норм Закону України «Про доступ до публічної інформації», в кожного громадянина залишаються інструменти для захисту свого права на інформацію. У випадку ігнорування запитів чи відмови у наданні відповідей можна звертатись до суду або до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.
Андрій Лохматов, представник Інституту масової інформації в Миколаївській області.
Пройшло два тижні, але відповідей нема. Телефоную за тим єдиним номером, який є на сайті Адміністрації МПП. Бере слухавку жіночка.
- Так ви не на ту адресу надсилаєте. От вам номер телефону загального відділу, туди телефонуйте, вам нададуть там адресу, куди ваші запити направити.
У загальному відділі просять переслати мої запити на іншу адресу. Підтверджують те, що отримали. Добре, два тижні втраченого часу пробачаю, але кажу жіночці, що «слухайте, чому у вас на сайті не вказано, до кого звертатись за доступом до публічної інформації, ви ж порушуєте таким чином закон». У відповідь отримую сухе «я зрозуміла, все?». Ну, тобто явно чхати вона хотіла на якійсь там Закон України «Про доступ до публічної інформації» і на те, що її підприємство його порушує.
А саме. По-перше, згідно з частиною 5 статті 14 цього закону, розпорядники інформації зобов’язані мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації. Такого співробітника в Адміністрації Миколаївського морського порту, як я зрозумів, немає. Не дивлячись на те, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» діє вже 5 років.
Як немає, власне, і оприлюдненої інформації про порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності, що зобов’язує розпорядників інформації частина 4 статті 15 вказаного закону. Тобто я, як громадянин України, як журналіст, маю бачити на сайті державного відомства поштову та електронну адресу, телефон відповідальної за доступ до інформації особи. Це за законом. В реальності маємо один-єдиний номер телефону та одну-єдину електронну адресу, де вхідні запити на інформацію просто ігнорують.
Пройшло ще два тижні, але відповідей все одно нема, не дивлячись на те, що запити вже переправлені на «правильну» адресу. Додзвонитися до когось нереально. В результаті дівчата з загального відділу кажуть, що «запити у начальника». В приймальні начальника кажуть, що він завжди на нарадах та зайнятий, «я передам йому та передзвоню вам». В результаті «ни ответа, ни привета».
Складається враження, що, не дивлячись на п’ятирічну дію Закону України «Про доступ до публічної інформації», в Адміністрації Миколаївського морського порту про нього просто не знають. Ніхто з тих, з ким доводилось говорити, здається, не ставився до ситуації хоч трошки серйозно. Адже за невідповідь на запит згідно з Законом України «Про доступ до публічної інформації» передбачена адміністративна відповідальність за статтею 212-3 КУпАП.
Тим не менш, відповідей я досі не отримав.
Що ж відбувається з іншими державними підприємствами та установами в Миколаєві в питанні розуміння та забезпечення доступу до публічної інформації?
Слід зазначити, що більшість органів державної влади та місцевого самоврядування в Миколаєві вже давно налаштовані на конструктивну роботу щодо надання громадянам та журналістам публічної інформації. Наприклад, всі департаменти та управління Миколаївської обласної державної адміністрації мають на своїх сайтах окремі сторінки «Доступ до публічної інформації», де вказані всі необхідні дані для того, щоб будь-хто міг подати запит на інформацію та отримати на нього відповідь.
Більше того, сайт Прокуратури Миколаївської області має взагалі електронну форму подання запиту на інформацію – вам не треба готувати окремий документ, надсилати його електронною чи звичайною поштою, треба просто прямо на сайті ввести свої дані та суть запиту, відправити його та чекати відповіді.
А от з державними підприємствами, як і з Адміністрацією Миколаївського морського порту, ситуація набагато гірша. Немає жодної інформації про порядок складання запиту на інформацію на сайтах ДП «Суднобудівний завод імені 61 комунару», ДП «Дельта-Лоцман», ДП «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП». На сайті заводу «Зоря-Машпроект» також немає жодної згадки про доступ до публічної інформації – є тільки номер телефону голови прес-служби. Куди направляти запит на інформацію – невідомо.
Така ж ситуація на сайті ДП «Адміністрація річкових портів», представництво якої є в Миколаєві. А от, наприклад, на сайті «Укрпошти» немає даних, як можна отримати публічну інформацію у Миколаївській дирекції, але водночас є зручна електронна форма подання запиту прямо на сайті на всеукраїнському рівні, як і на сайті Прокуратури Миколаївської області.
Не кращий стан справ з забезпеченням доступу до публічної інформації і в підприємств, які постачають послуги населенню. На сайтах КП «Миколаївводоканал», ПАО «Миколаївгаз», ПАО «Миколаївська ТЕЦ» та ПАО «Миколаїобленерго» немає інформації, кому громадянин може направити свій запит та куди. На сайті обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» є окремий розділ «Доступ до публічної інформації», але там користувач знайде фінансовий план підприємства, його інвестиційну програму, але тільки не відомості, як людина може подати запит на публічну інформацію.
У більшості комунальних підприємств Миколаївської міської ради, наприклад «Миколаївелектротранс», «ЕЛУ автодоріг», Комунальне виробниче підприємство з організації харчування в навчальних закладах, взагалі немає своїх веб-сайтів, що, зрозуміло, ще більше ускладнює процес подання до них запитів на публічну інформацію.
Ті підприємства, в яких сайти є, не оприлюднюють дані про порядок подання до них інформаційних запитів. Це, наприклад, КП «Центр захисту тварин» та КП «Миколаївська ритуальна служба».
Таким чином, виходить, що за необхідності отримати публічну інформацію про діяльність державних чи комунальних підприємств це видається достатньо складним процесом – необхідно самостійно знайти «правильну» e-mail адресу, чи відповідальну особу, щоб ваш запит на інформацію потрапив за адресою, а не пропав у невідомому напрямку, як це було в моїй ситуації з Админістрацією Миколаївського морського порту.
Як зазначає медіаексперт Інституту масової інформації Роман Кабачій, залишається сподіватись лише на те, що хтось «згори» змусить керівників вказаних підприємств виправити порушення чинного законодавства.
«В ідеалі у кожного працівника відділу мав би бути на сайті окремий телефон і адреса електронної пошти, з прописаними посадовими обов'язками. У ситуації коли немає навіть віконечка із контактами залишається сподіватися на тиск і перевірки «згори», як теж на те, що волання журналістів у чиновницькій пустелі буде почутим», - зазначив він.
Водночас, не дивлячись на дуже слабкий контроль в Україні за дотриманням норм Закону України «Про доступ до публічної інформації», в кожного громадянина залишаються інструменти для захисту свого права на інформацію. У випадку ігнорування запитів чи відмови у наданні відповідей можна звертатись до суду або до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.
Андрій Лохматов, представник Інституту масової інформації в Миколаївській області.
