 |
| Дмитро Гнап |
Два примітні моменти в справі Мартиненка:
1.
Все збіговисько його високопоставлених захисників до яких тільки
аргументів на захист не вдається: тут тобі Мартиненко і спонсор Майдану,
і ворог росії, і той, хто не втече. І чому Мартиненко, поки Ахметов не
сидить? Єдине, про що вони уникають розмов, це про суть самої оборудки.
Про
те, як Мартиненко всунув свою фірму-прокладку в ланцюг постачання
державного підприємства. За що і опинився під слідством. Його схема
примітивна і дуже поширена в середовищі нашої так званої “еліти”.
Подібні оборудки вони не вважають ані ганебними ані кримінальними. В
схожій ситуації на моє питання: “чи ви розумієте, що ви обкрадаєте
людей?” один високопоставлений корупціонер з ненавистю кинув: “Я нє
ворую! Я зарабативаю!”. Бо в їхньому розумінні вкрасти – це отримати
бюджетні гроші і зникнути з кінцями. А коли ти роками виймаєш з кишень
громадян 25-50% частку суспільних коштів через посередника – то це вже й
не крадіжка. Вони це називають “робити бізнес”. І привласнені таким
чином суспільні кошти сприймають як свої щедрі агентські комісійні. На
які вони мають святе право через свій розум, патріотизм, сміливість… І
що там ще Мартиненку приписували… Хоча суті це не міняє. І в нормальній
країні це тягне на тюремний термін.