 |
| Дмитро Гнап |
Два примітні моменти в справі Мартиненка:
1. Все збіговисько його високопоставлених захисників до яких тільки аргументів на захист не вдається: тут тобі Мартиненко і спонсор Майдану, і ворог росії, і той, хто не втече. І чому Мартиненко, поки Ахметов не сидить? Єдине, про що вони уникають розмов, це про суть самої оборудки.
Про те, як Мартиненко всунув свою фірму-прокладку в ланцюг постачання державного підприємства. За що і опинився під слідством. Його схема примітивна і дуже поширена в середовищі нашої так званої “еліти”. Подібні оборудки вони не вважають ані ганебними ані кримінальними. В схожій ситуації на моє питання: “чи ви розумієте, що ви обкрадаєте людей?” один високопоставлений корупціонер з ненавистю кинув: “Я нє ворую! Я зарабативаю!”. Бо в їхньому розумінні вкрасти – це отримати бюджетні гроші і зникнути з кінцями. А коли ти роками виймаєш з кишень громадян 25-50% частку суспільних коштів через посередника – то це вже й не крадіжка. Вони це називають “робити бізнес”. І привласнені таким чином суспільні кошти сприймають як свої щедрі агентські комісійні. На які вони мають святе право через свій розум, патріотизм, сміливість… І що там ще Мартиненку приписували… Хоча суті це не міняє. І в нормальній країні це тягне на тюремний термін.
